|
 Єдиний інструмент боротьби з кризою для українських хімкомпаній — лобіювання своїх інтересів в органах влади. Хіміки також лобіюють пільги аграріїв
Українські виробники аміаку й азотних добрив постраждали від кризи подвійно. По-перше, тому що основний вид сировини для азотних хімпідприємств — природний газ, який вони переробляють на аміак і добрива. Тобто хімкомпанії є заручниками газових домовленостей між Україною та Росією, відтак маневрів для зниження витрат у них практично немає. По-друге, тому що в другому півріччі 2008-го світові ціни на добрива різко знизилися і вже до початку 2009 року багато хімкомпаній працювали збитково.
Перестали удобрювати
В останні кілька років хімпідприємства приносили чималі доходи своїм акціонерам: наприклад, Одеський припортовий завод отримав у 2008 році 797 млн грн чистого прибутку, Черкаський Азот — 694 млн грн. Великим доходам хіміків сприяли високі світові ціни на добрива: щорічно глобальне споживання зернових збільшується, тому добрива дорожчають. У I півріччі 2008-го ціна на аміак зросла з $400 до $900 за тонну. При цьому вартість 1 тис. куб. м газу для українських хіміків дорівнювала $200–230 плюс транспортні витрати й надбавки. Рентабельність виробництва деяких хімічних продуктів торік зашкалювала за 100%.
Зі зміною світової кон’юнктури прибутки українських хімічних підприємств почали різко знижуватися. З осені 2008 року світові ціни на добрива обвалилися більш ніж утричі. Падіння цін пов’язане зі скороченням глобального попиту на добрива. «Кредитне фінансування аграрних компаній скоротилося через світову фінансову кризу. У результаті сільгоспвиробники почали економити на добривах», — коментує аналітик ІК Dragon Capital Тамара Левченко. За оцінками експерта, за нинішньої ціни на газ (з 1 квітня $270 за  1 тис. куб. м на кордоні України з Росією) собівартість виробництва тонни аміаку перевищує $350, при цьому ціна на сировину на світовому ринку дорівнює $260 за тонну. Багато українських хімічних підприємств були змушені призупинити продаж аміаку, переорієнтувавшись на торгівлю карбамідом та аміачною селітрою, хоча і в цьому випадку азотні підприємства працюють на межі нульової рентабельності: за оцінками Dragon Capital, собівартість карбаміду становить $280 за світової ціни на сировину $255 за тонну.
Хімічні відзнаки
«Збільшити доходи хімкомпаній зараз практично нереально. Скоротити витрати теж досить складно, оскільки ми не можемо впливати на переговори України з Росією про ціну газу. Ми повністю залежимо від світової кон’юнктури та газових домовленостей Росії й України», — скаржиться генеральний директор компанії IBE Trade Corp. Алекс Ровт (володіє Сєверодонецьким Азотом). Однак топ-менеджер лукавить: нещодавно азотники домовилися з Кабміном про можливість напряму купувати блакитне паливо в іноземних газодобувних компаній. Тепер хімпідприємства зможуть отримувати сировину не лише безпосередньо від Газпрому, а й від інших газових компаній країн СНД (наприклад, від компаній «Новатек», ТНК-ВР, ЛУКОЙЛ). Проти угоди хімкомпаній і Кабміну виступила НАК «Нафтогаз України»: керівництво газового монополіста вважає такі «пільги» порушенням міжурядових домовленостей України з Росією.
Не нахімічиш — не продаси
На дозволі Кабміну закуповувати газ напряму в іноземних постачальників лобістські досягнення хіміків не закінчуються. У середині березня парламент прийняв закон про підтримку хімічної промисловості, яким виробників азотних добрив звільнено від сплати 2-відсоткової надбавки до тарифу на газ, а також надбавки за зберігання блакитного палива у сховищах. За оцінками Тамари Левченко, скасування надбавки на газ дозволить, наприклад, компанії «Стірол» зекономити у 2009 році $16,5 млн.
Хіміки також лобіюють пільги аграріїв: виробники азотних добрив намагаються провести через парламент закон про компенсацію вартості міндобрив для аграріїв з держбюджету. Таким чином хімкомпанії намагаються стимулювати внутрішній попит на свою продукцію. Крім того, у листопаді минулого року хімічні та металургійні підприємства домовилися з Кабміном про мораторій на підвищення залізничних тарифів і вартості електроенергії.
КЕЙС
Пан удобрювач
Диверсифікованість бізнесу дозволяє Стиролу триматися на плаву
Чума після бенкету
2008-й для горлівського хімічного підприємства «Стирол» був дуже вдалим: ціни на азотні добрива й аміак зросли в кілька разів, що дозволило концерну значно наростити дохід і прибуток порівняно з 2007 роком. За  оцінками ІК Dragon Capital, у 2008-му Стирол отримав $964 млн чистого доходу і $122 млн чистого прибутку (офіційних даних компанії за 2008 рік поки що немає). Позаторік дохід підприємства становив $780 млн, прибуток — $44 млн. Однак уже з початку 2009-го підприємство зазнає збитків: продаж азотних добрив різко знизився. За прогнозами аналітичного центру Держзовнішінформ, ситуація на хімринку може змінитися тільки наприкінці року: попит на аміак і карбамід відновиться слідом за поновленням банківського кредитування аграріїв, які для підвищення врожайності почнуть закуповувати добрива в більших обсягах.
 У результаті падіння доходів Стирол почав скорочувати виробничі витрати. Підприємство більш ніж на 30% зменшило заробітну плату співробітникам, заморозило інвестиційні проекти, відмовилося від послуг різних підрядників (за словами почесного голови правління Стиролу й депутата ВР Миколи Янковського, до кризи на підприємстві працювало близько 2,5 тис. будівельників).
Утім, сьогодні Стирол перебуває в менш важкому становищі, ніж інші хімкомпанії: крім добрив та аміаку, підприємство виробляє й переробляє полістирол (сировина для пластикових виробів), управляє фармацевтичним заводом. Торік на доходи від непрофільного виробництва припадало близько 30% сумарної виручки концерну. У 2009-му Стирол, швидше за все, скоротить обсяги виробництва добрив і збільшить — полістиролу та ліків.
Активне лобі
Плюс Стиролу — в лобістських зусиллях його беззмінного керівника Миколи Янковського. «Якби ми не лобіювали свої інтереси, то взагалі не отримали б жодних пільг», — повідомляє депутат Партії регіонів Микола Янковський. Навесні 2009-го у тому числі й за його участю вдалося домовитися з Кабміном про надання хімкомпаніям можливості самостійно закуповувати газ за кордоном.  Крім того, Янковський — один із авторів законопроекту про підтримку хімічної галузі, що на початку квітня був прийнятий парламентом.
Серйозний ризик для Стиролу — приватизація Одеського припортового заводу. Концерн відвантажує аміак виключно через аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, тоді як інші хімкомпанії поставляють продукцію в українські порти здебільшого за допомогою залізничних перевезень. Черговістю відвантаження аміаку в порту Південний (Одеська обл.) управляє ОПЗ. Новий власник ОПЗ зможе фактично керувати Стиролом, змінюючи черговість відвантаження продукції того чи іншого підприємства. Микола Янковський уже кілька років виступає проти приватизації Одеського припортового заводу, однак у кризовому 2009-му його лобістські можливості будуть обмежені. Хоча проти продажу ОПЗ виступає сам президент Віктор Ющенко, завод можуть все ж таки приватизувати з метою наповнення держбюджету.
Чому Стирол
1. Бізнес Стиролу добре диверсифікований порівняно з конкурентами компанії.
2. Економія коштів за рахунок транспортування продукції через трубопровід Тольятті — Горлівка — Одеса.
3. Активний лобізм інтересів підприємства опосередкованим власником Стиролу Миколою Янковським.
Костянтин ДРУЖЕРУЧЕНКО КОНТРАКТЫ
|
